Вікентій Франц Микласевич - видатний суддя Калуського повітового суду

Два роки тривали кримінальні провадження про обвинувачення судді Микласевича в антидержавній діяльності. Проте слідство не довело його вини. Перед Найвищим Судом у Варшаві, який одночасно був касаційною інстанцією та дисциплінарним судом працівників суду, Вікентій довів свою невинуватість.

Незважаючи на те, що вина Микласевича не була доведена, і фактично він був не винен, йому так і не дозволили повернутись на своє попереднє місце праці в Калуський повітовий суд.

10 березня 1932 року Міністр юстиції Польської республіки рекомендував, а президент Польщі виніс указ про переведення Вікентія Франца Микласевича на посаду судді в Островський гродський суд коло Познані. Однак Вікентій не погодився на таку позицію та покинув суддівську роботу. Натомість починає займатися адвокатською практикою.

Адвокатура мала певну незалежність і автономію на території Східної Галичини, проте із проведенням жорсткої політики полонізації і асиміляції, польська влада почала забороняти вступ до адвокатури нових її членів. На той час існувало виключення для колишніх працівників суду, нотаріату та інших державних інституцій, і цією можливістю скористався Вікентій. Адвокатську контору Микласевич відкрив у містечку Журавно 12 лютого 1932 року.

Вікентій Микласевич активно боронить права та інтереси українців, які звертаються до нього за юридичною порадою чи практичною допомогою.

6 червня 1939 року в Журавно розглядалася кримінальна справа щодо шістьох юнаків з Монастирця та одного з Старого Села. Прокурор обвинуватив хлопців у співанні політичних пісень в церкві села Монастирець після літургії, в честь полеглих за волю України та Є. Коновальцем. Вікентій активно захищав юнаків, наводив доказову базу, клопотав суд про допит багатьох свідків, як наслідок суд справу закрив, а підсудних звільнив.

Після початку Другої світової війни Вікентій повертається до Стрия. Коли радянська влада покинула місто, місцева управа організувала Окружний суд, президентом суду було запропоновано стати Микласевичу. У газеті «Стрийські вісті», яка виходила протягом 1941-1942 рр. міститься відозва за підписом судді В.Микласевича до мешканців міста для збору доказів про більшовицький терор та знущання над в’язнями Стрийської тюрми.

За спогадами онука судді о. Зиновія Микласевича, його дід задокументував свідчення жертв більшовицької влади, дані документи деякий час зберігала донька судді Ксенія, однак вона була змушена їх знищити, оскільки побоювалася переслідування з боку радянської влади.

 Після закінчення Другої світової війни та встановлення радянської влади Вікентій Микласевич зазнав переслідувань, у 1952 році його арештовують та проводять слідство, протягом двох років тримають під вартою. Йому чудом вдалося вийти з ув’язнення.

Вікентій Франц Микласевич помирає 25 квітня 1958 року в Стрию, похований на місцевому кладовищі.

Бути суддею, працювати в суді та здійснювати правосуддя в той час коли польська окупаційна влада проводить політику полонізації, було йому не просто. Чимала кількість осіб українського походження, працюючи в державних органах влади, не могла встояти перед тиском, заломлювалася та переставала служити українській громаді натомість служила «польському пану». Микласевич відкинув матеріальні вигоди, активно працював у культурно-просвітницькому русі, по суті такі особистості були елітою тогочасного українського суспільства.

Статтю підготував головний спеціаліст із забезпечення зв’язків з ЗМІ, викладач права ВСП Калуського фахового коледжу економіки, права та інформаційних технологій ІФНТУНГ Олег Ониськів.