Організація та діяльність Калуського міського (городського) суду в умовах німецької окупації (1941-1944р.р.)

Ще до початку Другої світової війни статус українських земель активно обговорювався у дипломатичних колах провідних країн світу. Драматизму додавав той факт, що українці були позбавлені власної державності та виступали об’єктом вирішення «українського питання» [1, с. 443].

Наприкінці 30-х років ХХ ст. населення України перебувало у складі чотирьох держав: СРСР, Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини, які мали на меті зберегти завойовані землі та примножити їх. Міцніюча нацистська Німеччина також проявляла інтерес до українських земель та хотіла за цей рахунок задовольнити свої геополітичні інтереси.

Після нападу 1 вересня 1939 р. на Польщу і її завоювання Третій Рейх посилено готувався до війни із Радянським Союзом. Раніше цієї дати, 23 серпня 1939 р., міністри закордонних справ Молотов та Рібентроп підписали договір про ненапад між СРСР та Німеччиною на 10 років.

Поряд із цим договором був підписаний таємний протокол, який розподіляв сфери впливу двох держав в Північній та Східній Європі. Незважаючи на такі теплі відносини між двома тоталітарними країнами,

22 червня 1941 року спалахнула німецько-радянська війна. Німецькі війська та його союзники швидкими темпами захоплювали територію радянського союзу. За військовим планом Барбаросса передбачалася блискавична кампанія з повним розгромом Червоної Армії та захоплення європейської частини СРСР із виходом на лінію ріки Волга – м. Архангельськ [2, с. 197]. Уже до середини липня 1941 р. було захоплено Східну Галичину та Західну Волинь, до серпня зайнято місцевість правобережної України. Станом на липень 1942 р. була окупована вся територія України.

Згідно з Повідомленням про тимчасову окупацію і звільнення Червоною армією міст і районів Станіславської області, Калуський район червоноармійці покинули в перших числах липня 1941 року [3, с. 197]. За спогадами директора Калуської торгівельної школи Михайла Гуцуляка, більшовики так несподівано тікали з Калуша, що не встигли доїсти свій обід в домі лікаря Жовніровича [4, с. 117].

Після захоплення західноукраїнських земель Вермахтом, розпочався етап побудови окупаційних органів управління. Із колишніх польських воєводств Львівського, Станіславівського та Тернопільського (без північних районів) було створено дистрикт Галичина, який очолив губернатор Карл фон Ляш, якого у січні 1942 р. на цій посаді змінив австрієць Отто Вехтер. Новостворений дистрикт увійшов до складу Генеральної Губернії, де вже перебували чотири області-дистрикти Краків, Радом, Люблін, Варшава.

Генерал Губернаторство було запроваджене декретом Адольфа Гітлера 12 жовтня 1939 р. і складалося з окупованих польських земель. Дистрикт Галичина стала п’ятою областю Генерального Губернаторства, місцем перебування керівних органів визначено м. Львів. Розпорядженням про адміністрацію Галичини, генерал губернатор Ганс Франк 1 серпня 1941 р. постановив, що з 12-ї години цього дня правління в Галичині з рук командування німецької армії переходить до німецької цивільної адміністрації [4, с. 117]. Газети та часописи того часу: «Львівські вісті», «Бережанські вісті», «Тернопільський голос», «Краківські вісті», «Рогатинське слово» – помістили на шпальтах своїх видань промову Г. Франка «Прокламацію до населення Галичини». Генерал губернатор повідомляв, що жахливі терпіння галичан завершились їх звільненням могутньою Великонімецькою державою. Приватна власність, яка була заборонено радянською владою буде повернута. Проголошувалась свобода сповідування релігій та можливість користування культурним правами, натомість лунали заклики приступити до праці у повній довірі до нової влади і її посадовців [6, с. 117]. В адміністративно-територіальному устрою дистрикт Галичина поділявся на повіти та округи. Часопис «Львівські вісті» подає такий розподіл: 1) Бережани (Бережани, Бучач, Підгайці); 2) Городенка (Городенка, Товмач); 3) Городок (Городок, Яворів); 4) Дрогобич (Дрогобич); 5) Золочів (Броди, Золочів, Перемишляни); 6) Калуш (Долина, Калуш); 7) Камінка-Струмилова (Камінка-Струмилова, Радехів, Сокаль); 8) Коломия (Коломия, Косів, Снятин); 9) Львів-місто (дільниці: німецька, українсько-польська, єврейська); 10) Львів-повіт (Бібрка, Жовква, Львів-повіт); 11) Рава-Руська (Любачів, Рава-Руська); 12) Самбір (Самбір, Турка); 13) Станіславів (Делятин, Надвірна, Рогатин, Станіславів); 14) Судова Вишня (Мостиська, Рудки, Судова Вишня); 15) Стрий (Жидачів, Ходорів, Стрий); 16) Тернопіль (Скалат, Тернопіль, Теребовля, Збараж) [7, с. 3].

Одночасно із запровадженням німецької окупаційної адміністрації генерал губернатор Ганс Франк 1 серпня 1941 р. видав розпорядження «Про порядок здійснення правосуддя в дистрикті Галичина». Запровадження нової судової системи мало дуалістичний характер. Параграф перший цього розпорядження передбачав створення окремих судів для німецького населення та окремих судів для всіх решти [8, с. 117]. Такі дії стосовно українців та інших національностей мали відверто виражений дискримінаційний характер [9, с. 397]. Розпорядження вступило в законну силу тільки 30 жовтня 1942 р., а окупаційна судова система була остаточно сформована на території дистрикту Галичина під кінець 1942 р. [10, с. 70]. Розпорядженням Генерал Губернатора від 19.11.1939 р., яке поширювалося на територію дистрикту Галичина, визначено діяльність таких німецьких судів: Німецькі суди були судами І-ї інстанції, та знаходилися у великих містах, розглядали цивільні і кримінальні справи. Вищі німецькі суди суд ІІ-ї інстанції з місцем осідку губернатора дистрикту мали право перегляду рішень прийнятих німецькими судами. Спеціальні суди розглядали виключно кримінальні справи та були створені у Львові, Станіславові і Тернополі. Військові суди здійснювали розгляд справ злочинів, скоєних проти німецької армії. Доразові суди розглядали справи, пов’язані з виступами проти влади, насильством щодо німців, підпал, через який завдана шкода німецьким громадянам чи їхньому майну. У всіх німецьких судах при здійсненні правосуддя застосовувалося виключно німецьке законодавство. Суддів призначав генеральний губернатор Ганс Франк за поданням керівника головного відділу юстиції.

Поряд із німецькими судами існувала ненімецька або власнокрайова система судівництва дистрикту Галичини, яка складалася із міських судів, окружних, та апеляційного суду. Така система судів діяла за часів Австро-Угорської та Польської державності, щоправда в ній бракувало Найвищого суду, який окупаційна влада не дозволила створити. Рішення власне крайових судів могло бути переглянуто Вищим німецьким судом.

Продовження статті буде опубліковано згодом.

Джерела та література

1. Бойко І. Д. Історія Україн / Іван Бойко: Навч. посіб. 3-тє вид., доп. – Київ: Академвидав, 2007. – 688 с.
2. Юридична енциклопедія: В 6 томах / редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – Київ: «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 1: А-Г. – 672 с.
3. Державний архів Івано-Франківської області (далі ДАІФО). – Ф. Р-909. – Оп. 1. – Спр. 64-а. – Арк. 221–222.
4. Гуцуляк М. В. Чи сказав правду вітер?... / Михайло Гуцуляк. Спомини, писані в Канаді понад вечір життя. – Київ: Либідь, 1996. – 192 с.
5. Verordnungsblatt für das Generalgouvernement. – 1941. – № 67. – 1941. – S. 443–444.
6. Проклямація до населення Галичини. Надзвичайне видання // Львівські вісті. – 1941. – 1 серп.– С. 1.
7. Адміністративний поділ дистрикту Галичина // Львівські вісті. –1941, 19 лист. – № 88. – С. 4.
8. Verordnungsblatt für das Generalgouvernement. – 1941. – № 68. – S 445–446.
9. Терлюк І. Я. Історія держави і права України / Іван Терлюк: [навч. посіб.]. – Вид. 3-тє, перероблене. – Київ: Атіка, 2013. – 628 с.
10. Трепак Л. М. Утворення та структура німецьких спеціальних судів і прокуратури в польському Генеральному губернаторстві у роки Другої світової війни / Леся Трепак // Часопис Київського університету права. – 2017. – № 3. – С. 336.
11. Офіцинський В. І. Дистрикт Галичина (1941–1944рр.) історико-політичний нарис / Володимир Офіцінський. – Ужгород, 2001. – 143 с.
12. Суди і прокуратура починають діяти // Львівські вісті. – 1941. – 6 лист. – № 77. – С. 4.
13. Адміністративний поділ дистрикту Галичина // Жовківські вісті. – 1941. – 23 лист. – № 23. – С. 4.
14. ДАІФО. – Ф. Р-49. – Оп. 1. – Спр. 47. – Арк. 7.
15. Трепак Л. М. Організація ненімецького судочинства в польському Генеральному губернаторстві / Леся Трепак // Історико-правовий часопис. – 2017. – № 2. – С. 200.
16. Ониськів О. Г. Калуські судді – активні учасники культурно-просвітницького руху 20-30 років ХХ століття на теренах Калущини / Олег Ониськів // Калуські історичні студії. – Т. 4. Збірник наукових статей, документів і матеріалів / Упоряд. І. М. Тимів; Заг. ред. О. М. Малярчук. – Івано-Франківськ: Фоліант, 2020. – С. 129–141.
17. ДАІФО. – Ф. Р-49. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 13.
18. Мова в судах Галичини // Голос Підкарпаття. – 1942, 29 лист. – № 14. – С. 8.
19. Wrzyszcz A. Okupacyjne sądownictwo niemieckie w generalnym gubernatorstwie 1939–1945. Organizacja i funkcjonowanie /
20. Wrzyszcz. – Lublin: Wydawnictwo uniwersytetu Marii Curie-Skłodow-skiej, 2008. – 421 s.
21. Трепак Л. М. Організація та діяльність адвокатури і нотаріату в польському Генеральному Губернаторстві у роки Другої світової війни / Леся Трепак // Часопис Київського університету права. –
22. – № 4. – С. 366.
23. Weh A. Prawo Generalnego Gubernatorstwa w układzie rzeczowym z objasnieniami i szczegotowym skorowidzem / A. Weh. – Kraków, 1941. – 272 s.

Статтю підготував головний спеціаліст із забезпечення зв'язків з ЗМІ Олег Ониськів.