Організація та діяльність Калуського міського (городського) суду в умовах німецької окупації (1941-1944р.р.)

У статті можна дізнатись про організацію та діяльність Калуського міського (городського) суду під час німецької окупації.

Продовження статті.

Після того, як завершився процес формування судової системи в дистрикті Галичина, в Генерал Губернаторстві функціонувало 5 апеляційних судів, 22 окружних та 241 міських судів [11, с. 70].

Часопис «Львівські вісті» 6 листопада 1941 р. помістив статтю під назвою «Суди і прокуратура починають діяти», у якій ознайомив читачів із ситуацією, що склалася у системі юстиції.

У ній повідомлялось, що перед судівництвом Галичини постають багато завдань, більшовицька влада спричинилася до правового хаосу, а діяльність радянських судів була схожа на пародію

правосуддя. Автор цієї статті стверджував, що на теренах Галичини (Стрий, Рогатин) почали створювати суди із доручення Міських управ, ще в липні 1941 р., а у Львові постав осередок організації судів під проводом судді Апеляційного суду Ю. Федусевича [12, с. 4].

Заходи по організації ненімецьких судів і прокуратури в дистрикті Галичина стали більш жвавішими, коли в серпні 1941 р. цією справою зайнявся Відділ юстиції при Генерал Губернаторстві. 11 вересня 1941 р. ним було видано циркулярне розпорядження про організацію судів в Галичині.

Під час адміністративно-територіально поділу у серпні 1941 р. німецька окупаційна адміністрація з Калуського і Долинського повітів створила Калуське окружне староство (нім. Kreishauptmannschaft und Gemeindeverband Kalusz) [13, с. 4]. Після здійснення адміністративного поділу і встановлення окупаційних органів влади в Галичині, було звернено увагу на організації судів. У жовтні 1941 р. в Калуському окружному старостві розпочалася організація міського суду. 16.10.1941 р. були прийняті на службу перші працівники: суддя, секретар та старший судовий реєстратор [14, с. 7].

Підбір суддів та працівників апарату суду відбувався за професійною ознакою, за винятком тих осіб, котрі відкрито виступали проти окупаційної влади [15, с. 177]. При підборі місцевих судів, новою владою враховувався національний чинник, тобто кількісний склад суду та прокуратури повинен був відповідати національному складу населення Галичини. Як зазначає автор в часопису «Львівські вісті» у статті «Суди і прокуратура починають діяти» при назначенні суддів, німецька влада зіткнулась з великими труднощами, у зв’язку з тим, що дуже мало таких суддів із числа українців. Персональна політика польської влади довела до того, що коли за австрійських часів в судівництві 50 відсотків за національним складом були українцями, то за польської влади, станом на 1939 р., такий відсоток становив менше 20. Ще гірша ситуація з канцелярійним апаратом, оскільки в цьому середовищі частка українців складає всього 10 відсотків, а є місцевості, де немає жодного працівника, українця за походженням [12, с. 4].

За часів польської державності в Калуському повітовому суді працювали судді-українці Степан Гладишовський та Вікентій Франц Микласевич. Поряд із своєю професійною діяльністю, активно брали участь у культурно-просвітницькому русі Калуша. Гладишовський очолював Народний дім, а Микласевич керував місцевою філією «Просвіти». Польська влада вбачала загрозу в українцях, які займались просвітництвом та одночасно працювали на державних посадах. Таким чином цих двоє суддів були заарештовані за сфабрикованими справами та примушені покинути суддівську кар’єру [16, с. 137–139].

У складі Калуського міського суду часів німецької окупації працювали троє суддів. Керівником був призначений Іван Долгий. Народився майбутній правник 29 липня 1885 р. в селі Беньківці Рогатинського повіту. Із щорічних правничих календарів, які видавалися у польській державі, є згадка за 1925, 1927–1939 рр. про особу судді Яна Долгого, який працював у Калуському повітовому суді.

24 листопада 1941 р. співробітником Калуський ґродського суду став Василь Пойлянський. Він народився 19 серпня 1907 р. у селі Копанки Калуського повіту. Ще одним суддею ґродського суду в Калуші в лютому 1942 р. став Миколай Шпитко. Народився він 26 листопада 1905 р. у селі Іспас, що на Буковині. Працював у ІІ-му відділі ведення цивільних та векселевих справ.

Працівники канцелярії Калуського міського суду були колишніми службовцями колишнього польського ґродського суду. Більшість з них проживали в Калуші та були польської національності. Керівник суду не мав повноважень набирати працівників, до його компетенції входило тільки підготовка документів на німецькій мові з докладною характеристикою і оцінкою кандидатів. Добір працівників в Калуський міський суд проводився через відділ юстиції, що знаходився в м. Львові. Протягом 1941–1944 рр. у Калуському міському суді працювали секретар Микола Дзундза, старший реєстратор Прокопій Дідошак, Микола Смик, Алоїза Оцвейя, реєстратор Ярослав Петровський, Пантелеймон Мигас, Зенон Жолкевський, канцелярист Микола Бень, Ядвига Скібіцька, возний Михайло Федорів, доглядач в’язниці Михайло Добрянський, Ярослав Мельничук, Владислав Белько [14, с. 7].

Судочинство у Калуському міському суді проводилось на основі польського процесуального і матеріального права, але в тій частині, які не суперечили німецькому законодавству. Справи розглядались суддями одноособово, а винесені рішення проголошувались «Іменем закону».

Під час здійснення правосуддя заборонялося використовувати печатку та інші атрибути Калуського ґродського суду часів польської державності. Судові рішення та офіційні документи затверджувалися печаткою, яка містила назву суду: BURGGERICHT IN KALUSCH ГОРОДСЬКИЙ СУД В КАЛУШІ [17, с. 13]. Судді мали право при відправленні право- суддя вдягати суддівські мантії. За свою роботу судді та працівники апарату суду отримували заробітну плату, відповідно займаної посади.

Відповідно до розпорядження Генерального Губернатора Ганса Франка від 19 жовтня 1942 р., в Калуському міському суді мовою судочинства була встановлена українська мова, однак розпорядження передбачало, якщо 1/5 населення міста становило польське населення, то в судовому засіданні могла використовуватися і польська мова [18, с. 8].

До компетенції ненімецьких судів належали розгляд всіх кримінальних та цивільних справ, які не підпадали під юрисдикцію німецьких судів. До цивільних справ, які підлягали розгляду Калуським міським судом підпадали справи, предмет спору яких був меншим 5 тис. злотих. До кримінальних справ, які розглядались місцевими судами, відносились дрібні правопорушення, вчинені без застосування зброї, хуліганство, дрібні крадіжки, бійки, шахрайство та інші [19, c. 106].

Учасники судового процесу для юридичної допомоги могли скористатися послугами адвоката. Адвокати українського чи польського походження, мали право вести свою діяльність виключно в ненімецьких судах [20, c. 80]. На рішення Калуського міського суду можна було подати апеляційну скаргу до Станіславівського окружного суду, який мав право переглядати всі рішення місцевих ненімецьких судів.

До Станиславівської судової округи входили міський суд Богородчан, Бурштина, Делятина, Галича, Калуша, Надвірної, Отинії та Товмача. Німецька окупаційна адміністрація володіла правом контролю за здійсненням правосуддя місцевими ненімецькими судами. Таке право було закріплене Розпорядження головного відділу юстиції Польського Генерального Губернаторства від 26. 10.1939 р. та 19.02.1940 р. Незважаючи на те, що ці розпорядження було прийнято ще до утворення дистрикту Галичина, вони все одно поширювали свою чинність на територію Галичини [21, c. 174–176].

Керівник відділу юстиції в дистрикті Галичина володів правом подати скаргу на вирок протягом шестимісячного терміну із часу вступу рішення суду в законну силу. Вищий німецький суд мав право скасування рішень ненімецьких судів, або залишення їх в силі.

Після захоплення західноукраїнських земель, що входили в дистрикт Галичина та встановлення радянської форми влади рішення проголошені як німецькими, так і ненімецьким судами, визнавались нечинними. Усі судді, прокурори та працівники апарату суду були піддані репресіям. Кому не вдалось виїхати за межі Радянського Союзу, було заслано до таборів сталінського ГУЛАГУ [15, c. 178].

Підсумовуючи викладене, можемо констатувати, що німецька окупаційна влада, створюючи різну систему судівництва, перш за все захищала інтереси німецьких громадян та осіб німецького походження. Населення міста Калуша та його околиць мали можливість звертатися до Калуського міського суду за захистом своїх прав, однак судові рішення не були остаточні і з різних підстав могли бути переглянуті німецькими судами. Створене судівництво мало відверто дискримінаційний характер і слугувало опорою для німецького окупаційного режиму.

Джерела та література

1. Бойко І. Д. Історія Україн / Іван Бойко: Навч. посіб. 3-тє вид., доп. – Київ: Академвидав, 2007. – 688 с.
2. Юридична енциклопедія: В 6 томах / редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – Київ: «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 1: А-Г. – 672 с.
3. Державний архів Івано-Франківської області (далі ДАІФО). – Ф. Р-909. – Оп. 1. – Спр. 64-а. – Арк. 221–222.
4. Гуцуляк М. В. Чи сказав правду вітер?... / Михайло Гуцуляк. Спомини, писані в Канаді понад вечір життя. – Київ: Либідь, 1996. – 192 с.
5. Verordnungsblatt für das Generalgouvernement. – 1941. – № 67. – 1941. – S. 443–444.
6. Проклямація до населення Галичини. Надзвичайне видання // Львівські вісті. – 1941. – 1 серп.– С. 1.
7. Адміністративний поділ дистрикту Галичина // Львівські вісті. –1941, 19 лист. – № 88. – С. 4.
8. Verordnungsblatt für das Generalgouvernement. – 1941. – № 68. – S 445–446.
9. Терлюк І. Я. Історія держави і права України / Іван Терлюк: [навч. посіб.]. – Вид. 3-тє, перероблене. – Київ: Атіка, 2013. – 628 с.
10. Трепак Л. М. Утворення та структура німецьких спеціальних судів і прокуратури в польському Генеральному губернаторстві у роки Другої світової війни / Леся Трепак // Часопис Київського університету права. – 2017. – № 3. – С. 336.
11. Офіцинський В. І. Дистрикт Галичина (1941–1944рр.) історико-політичний нарис / Володимир Офіцінський. – Ужгород, 2001. – 143 с.
12. Суди і прокуратура починають діяти // Львівські вісті. – 1941. – 6 лист. – № 77. – С. 4.
13. Адміністративний поділ дистрикту Галичина // Жовківські вісті. – 1941. – 23 лист. – № 23. – С. 4.
14. ДАІФО. – Ф. Р-49. – Оп. 1. – Спр. 47. – Арк. 7.
15. Трепак Л. М. Організація ненімецького судочинства в польському Генеральному губернаторстві / Леся Трепак // Історико-правовий часопис. – 2017. – № 2. – С. 200.
16. Ониськів О. Г. Калуські судді – активні учасники культурно-просвітницького руху 20-30 років ХХ століття на теренах Калущини / Олег Ониськів // Калуські історичні студії. – Т. 4. Збірник наукових статей, документів і матеріалів / Упоряд. І. М. Тимів; Заг. ред. О. М. Малярчук. – Івано-Франківськ: Фоліант, 2020. – С. 129–141.
17. ДАІФО. – Ф. Р-49. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 13.
18. Мова в судах Галичини // Голос Підкарпаття. – 1942, 29 лист. – № 14. – С. 8.
19. Wrzyszcz A. Okupacyjne sądownictwo niemieckie w generalnym gubernatorstwie 1939–1945. Organizacja i funkcjonowanie /
20. Wrzyszcz. – Lublin: Wydawnictwo uniwersytetu Marii Curie-Skłodow-skiej, 2008. – 421 s.
21. Трепак Л. М. Організація та діяльність адвокатури і нотаріату в польському Генеральному Губернаторстві у роки Другої світової війни / Леся Трепак // Часопис Київського університету права. –
22. – № 4. – С. 366.
23. Weh A. Prawo Generalnego Gubernatorstwa w układzie rzeczowym z objasnieniami i szczegotowym skorowidzem / A. Weh. – Kraków, 1941. – 272 s.

Статтю підготував головний спеціаліст із забезпечення зв'язків з ЗМІ Олег Ониськів.